Бодлер
В раю блаженних мук, де на тонких стеблинках
Ростуть, звиваються химерні квіти зла,
Подібні до очей жіночих і звіриних, –
В пекельному раю його душа жила.
Лякати буржуа, назватись людоїдом,
Що хтів би скуштувать малесеньких дітей;
Впиватися гірким, самотнім, тонким медом
Нездійснених бажань і неживих ідей, –
І бачити в вині безстидної таверни
Вино Причастія, єдину кров Христа…
Хіба таке життя, потворне і химерне,
Не зветься: красота?
М. Рильський
Бодлер
Гримасою нудьги скривилися уста,
Всі хвилі поривань розбилися об скелі,
Лишився тільки смак безмежжя й пустота,
Хоч випито ущерть гіркий розкоші келих.
Вночі, коли важка, нестерпна темнота
Кудлатим чорним псом снується вкруг постелі,
В обіймах лиш одна кохана – самота,
В розбитої душі обідранім готелі.
Вона нашіптує і мучить бризком барв,
Повій і демонів, скривавлених примар
І Май спокусливих відьомським стилем Гойї;
І він, підвівши зір з-під хмурого чола,
Пірнав у вічний вир людських неспокоїв
В'язати китиці з кошмарних квітів зла.
Св. Гординський
